Або твір на тему: “Як я провів літо 2017”. 🙂

Насправді, ця історія почалася ще задовго до 2017-го року. Так сталося, що десь у році 2014-му я серйозно зацікавився стріт-артом (ну, наскільки серйозно ним може зацікавитись людина, яка не вміє малювати) і почав відусюди збирати собі на жорсткий диск різні ідеї та приклади: власні фото відповідних об’єктів у містах, де я бував, фото з соцмереж, картинки з інтернету тощо.

Однією з ідей, яка здалася мені вартою реалізації в Нетішині, були розмальовані вишиванковими орнаментами каналізаційні люки в Кам’янці-Подільському, фото яких я “підбрив” у Андрія Зоіна у Facebook (взагалі, Андрій – справжній гуру українського стріт-арту і в нього у фотоальбомах можна знайти багато цікавого на цю тему).

Вперше задумка розмалювати каналізаційні люки в Нетішині була близькою до реалізації навесні 2016-го року, однак далі задумки тоді справа не просунулась. Справа в тому, що я, як уже зазначалося, зовсім не вмію малювати, тому взяв на себе організаторські функції і почав шукати художників для творчої співпраці. І головною моєю помилкою було те, що я чомусь, вирішив зосередитись на місцевій “Художній школі” (ПСМНЗ “Нетішинська міська художня школа”).

Помилкою, тому що у підсумку майже чотири місяці (травень-серпень 2016-го) я витратив на “переговори” з керівництвом цієї школи, які у підсумку ні до чого корисного не привели. Не те, щоб там були проти – навпаки, вони одразу ж погодились, але ціле літо не знаходили часу для того, щоб прийти і почати малювати. Щоразу з їх боку звучала фраза: “Ми тільки за, але у нас тут такі завали… А давайте з наступного понеділка?”.

У підсумку, я вирішив наступного року з різного роду офіційними установами не зв’язуватись, а повторити спробу з вільними художниками.

На щастя, під час роботи над проектом “Міфологема міста” у вересні 2016-го, результатом якого стали відомі вже на всю Європу мурали “Атомамонти” і “Тойщогреблірве”, я познайомився з талановитою Діаною Сулимою, яка погодилась взяти участь у моєму люковому проекті наступного року (пізня осінь – не найкраща пора для такого діла).

Приблизно тоді ж я познайомився і з Валерією Білоус – відомою нетішинською художницею, за плечами якої вже було кілька реалізованих стріт-арт робіт. Вона також висловила готовність допомогти, одразу попередивши, що через зайнятість за межами Нетішина ця допомога буде, здебільшого, консультативна.

Отож, з ними обома ми й почали спробу №2. Перша зустріч відбулася у квітні 2017-го року напередодні Великодня. За кавою в кафе “Івіта” ми утрьох обговорили концепт майбутнього проекту, технологію, необхідні матеріали, бюджет і таке інше.

До справи вирішили підійти серйозно і витримати весь необхідний технологічний процес: спочатку спеціальним розчинником очищати люки від іржі, потім їх ґрунтувати, і вже поверх ґрунтовки наносити малюнок. Ґрунтовку вирішили брати білого кольору, а фарбу – звичайну емаль по металу ПФ-115.

В пошуках джерел фінансування проекту (меценатської допомоги) я написав приватні повідомлення всім представникам місцевого бізнесу, які активно рекламувались у створеній мною групі “Нетішин” у Facebook. На жаль, всі вони або проігнорували моє повідомлення, або почали ставити вимоги, типу: “Намалюйте на люках наш логотип”, що для нас було неприйнятним.

Закінчилось все тим, що га правах адміністратора групи, я написав гнівний пост, у якому пояснив ситуацію і заборонив безкоштовну рекламу в групі, за певними винятками. На цей пост досить оперативно відреагував Олесь Косюк – співвласник мережі закладів швидкого харчування Enjoy. Він написав мені у приват, відзначив важливість соціального партнерства бізнесу і громадської активності, і сам запропонував фінансову допомогу.

На ці гроші були куплені: металева щітка, пензлі, ванночки для фарби, гумові рукавички, розчинник, перетворювач іржі, ґрунтовка і базовий набір кольорових фарб (чорна, біла, червона, жовта, зелена і блакитна).

Почати було вирішено з центру проспекту Курчатова (пішохідний центр міста). З відповідними дозволами від балансоутримувачів люків жодних проблем не виникло: і КП НМР “Благоустрій”, і Комунальне господарство ВП ХАЕС, і Нетішинське відділення зв’язку з радістю сприйняли нашу ініціативу і були не те, що не проти – навіть повністю за.

Через погодні умови (весна видалась досить прохолодною і дощовою), почати роботу ми змогли лише наприкінці травня. На цей час до нас вже приєднався громадський активіст Паша Ананьїн, з яким ми удвох почистили, обробили від іржі і поґрунтували першу партію люків.

Перші три люка розмалювала Діана Сулима, пост з фотографіями яких буквально порвав нетішинський Facebook: 30 репостів, півсотні схвальних коментарів і більше чотирьохсот лайків за перші кілька днів – це, мабуть, досі залишається рекордом для нетішинських груп у Facebook.

(деякі люки світяться у темряві)

Але найцікавіше навіть не те, що на відкритий заклик приєднуватись до нас, відгукнулося близько десятка художників (переважно, художниць, хє-хє), а те, що люди в коментарях почали самі пропонувати гроші на фарбу та інші витратні матеріали.

Закріпив ефект сюжет Альтернативного телебачення.

Таким чином, дуже швидко проект з мистецького перетворився на мистецько-партисипативний, до якого тим чи іншим чином доручились десятки жителів міста. Хтось малював, хтось сам купував і приносив фарбу, хтось підходив до художників і наполегливо пропонував гроші “на фарбу”, хтось приносив питну воду (літо, спека) і пригощав персиками. Тож, атмосфера на локації під час процесу панувала сама позитивна.

У підсумку, досить швидко проспект Курчатова на місцях іржавих люків почав покриватися як просто гарними малюнками, так і справжніми шедеврами вуличного мистецтва.

Наталія Коваль поблизу дитячого майданчика намалювала Капітошку:

Діана Сулима поруч зобразила Робота:

Світлана Трембач намалювала Дерево ідей.

Учениці 10-го класу однієї з місцевих шкіл, Тома Порада і Поля Ямкова, захотіли намалювати Смайлика:

Маша Вербицька вирішила додати етнічних мотивів:

Ми з Пашою Ананьїним не втримались, і намалювали один з атомних символів:

Діана Сулима давно мріяла намалювати Мандалу:

Також Діана Сулима намалювала крутецького Панду мена:

… і допомогла мені намалювати Атомачу:

Відома рукодільниця Анастасія Ульяніна також вирішила намалювати орнамент, але у чорно-білому виконанні:

Люк, який постійно наполовину засипає землею, я вирішив прикрасити “похороном” ВКонтакта… 🙂

… а навпроти нетішинської мерії намалювати квіточку у ні на що не натякаючих кольорах

Наталія Коваль разим з синами намалювала Місто енергетиків

… а також яскраву Сову:

Нам з Пашою Ананьїним так сподобалося малювати, що ми, за допомогою Діани Сулими, намалюваои ще один малюнок поблизу пішохідного переходу:

А Світлана Трембач неподалік намалювала Сонечко:

Знову ж таки, багато в чому через погоду (літо 2017 також видалось досить дощовим), а також через специфічний графік робіт (працювали переважно вихідними, так як по буднях у всіх свої роботи) проект “ЛюкАрт”, як його назвала Діана, розтягнувся на все літо і навіть зачепив частину осені – доки погода дозволяла.

У підсумку, нами було розмальовано 19 люків, а проект “ЛюкАрт” з рекордним відривом переміг у щомісячному опитуванні “Подія червня 2017 року в Нетішині” очима користувачів соціальних мереж.

P.S. Але й це ще не все. Наприкінці серпня невідомі художники (принаймні, досі ніхто так і не зізнався в авторстві) розмалювали каналізаційні люки в Нетішинській ЗОШ №1, реалізувавши тим самим одну з цілей, яку я переслідував, починаючи цей проект – показати приклад і спровокувати нетішинців робити те ж саме у себе в дворах, школах, садочках тощо.