Минулого четверга у Нетішинському Хабі відбувся досить цікавий і непересічний для Нетішина захід – Скайп-діалог між громадськими активістами нашого міста і їхнім колегою з Нідерландів.

Організувала даний захід  Олена Шершньова – голова ГО “Регіональний центр розвитку “Тріада”. Олена співпрацює з нідерландськими колегами з 2012-го року, що вилилось, зокрема, у будівництво дитячого садочку у селі Хрінники Рівненської області.

Отож, Олена Шершньова домовилась з тамтешнім громадським активістом Тоном ден Буттером, який погодився нам у режимі Скайп-конференції поділитись власним досвідом і відповісти на всі запитання.

Велоінфраструктура

У місті Катвейк, де живе Тон (61 тис. населення, неподалік Амстердама) велосипедів більше, аніж жителів – деякі жителі мають по кілька велосипедів, і це у них нормально.

Взагалі, велосипедизація Нідерландів сформувалась історично. Після Другої світової війни Нідерланди перебували в буквальному сенсі у руїнах, великі кошти йшли на відбудову країни, і тому мати велосипед, як засіб пересування замість автомобіля, було набагато раціональніше через його дешевизну як в плані придбання, так і в плані обслуговування. Таким чином у них з діда-прадіда до велосипедів сформувалось ставлення, як до повноцінного виду транспорту. Звідси й така увага до розвитку велосипедної інфраструктури.

Як з’ясувалося, навіть за такої статистики тамтешня влада як на рівні національного уряду, так і на рівні регіональних урядів і муніципалітетів намагається стимулювати людей пересідати на велосипеди, щоб зменшити кількість автомобілів на вулицях міст. Зокрема тому, що зі зменшенням кількості автівок зменшується кількість заторів на дорогах, і зменшується кількість викидів у атмосферу.

Разом з тим, на думку Тона, велосипедизація міст не вирішить проблему паркомісць, тому що якщо людина хоче мати автомобіль – вона його матиме. Навіть маючи паралельно кілька велосипедів.

Але найголовнішою причиною розвитку мережі велосипедних доріжок у Нідерландах є безпека жителів і наслідки, які можуть настати у разі її порушення. Справа у тому, що медицина в Нідерландах дуже дорога і для влади вигідніше, щоб громадяни менше потрапляли у ДТП і, відповідно, менше травмувались.

Показово те, що Нідерланди настільки просунулись у цьому питанні, що навіть поруч з хайвеями (швидкісні автошляхи з одностороннім рухом) існують окремі доріжки, призначені спеціально для велосипедистів. До речі, в Нідерландах пересуватись між містами на велосипеді – звична справа.

Що стосується міст, то там де існують дороги для змішаних видів транспорту, влада намагається зробити так, щоб усім учасникам руху було максимально комфортно – щоб кожен мав свою окрему смугу на дорозі. На думку нідерландців, це сприяє тому, що зменшується кількість травматизму на дорогах і, відповідно, зменшуються витрати на медичне обслуговування. Тобто, економляться гроші.

При цьому у них існує чітка градація доріг за обмеженням швидкості, відповідно до якої і розбудовується мережа велодоріжок. Якщо дорога з обмеженням швидкості 40 км/год, то велосипедних доріжок на такій дорозі вони не роблять. А коли рух на дорозі дозволений зі швидкістю від 40 км/год і вище – велосипедні доріжки є обов’язковими.

Станом на сьогодні в Нідерландах загальна протяжність велосипедних доріжок становить 35 тис. км.

Звісно, така кількість велосипедів потребує велику кількість велосипедних паркомісць, що вирішується шляхом спорудження спеціалізованих велосипедних парковок, по типу ось цієї:

Або цієї:

Ну, або ось цієї:

Публічні простори

Що стосується публічних місць, то нідерландцям трохи дико було чути, що взагалі може бути з цим проблема. За словами Тона, відведення і облаштування публічних просторів, де жителі міста могли б вільно збиратись і відпочивати чи обговорювати певні питання – це абсолютно і повністю завдання влади. І в Нідерландах влада з цим не лише дуже добре справляється, але й виступає ініціатором таких процесів.

Публічні простори у Нідерландах виглядають приблизно так:

Або ось так:

Ну, або так:

Разом з тим, громадськість також намагається брати участь у цьому процесі. У містах, які тільки розбудовуються, громадські активісти вступають у домовленість з владою за наступною схемою: міська влада по договору дає громадській організації на певний період часу в оренду землю, громадська організація там, наприклад, вирощує овочі, продає їх на місцевому ринку чи деінде, а на виручені гроші будує в місті, наприклад, дитячий чи спортивний майданчик.

Замість висновку

Як бачимо, в Нідерландах громадські активісти не просять у влади грошей, а просять землю чи інші ресурси, завдяки яким самі заробляють гроші.

Однак, разом з тим, в Нідерландах влада сама робить дуже багато для розвитку громадського сектору, тому що бачить в цьому пряму вигоду для громадян, які потім прийдуть і знову проголосують за цю владу.

А як це все відбувається у нас в Нетішині – ви й так прекрасно знаєте.