Розкажу я вам одну історію зі свого життя. Власне, для таких історій і задумувався розділ “Спогади” у даному блозі.

Отож, під кінець бурхливого 2014-го року я, в силу певних обставин особистого і не дуже характеру, вирішив перебратись жити до Ужгорода. Причому, перебратись досить серйозно – з перспективами там залишитись назавжди. Що примусило мене потім змінити свою думку і повернутись до Нетішина – розкажу іншим разом. Зараз не про це.

Так от. Хто мене добре знає, той не дасть збрехати – я завжди був схильний до авантюризму, але авантюризму з певною долею раціональності. Отак і тут – перед тим, як купувати квиток і пакувати речі, я зайнявся пошуком роботи на новому місці. Робочий графік на UA-Футболі був максимально вільним і дозволяв поєднувати роботу футбольного оглядача з іншими видами діяльності.

Враховуючи власний досвід і вподобання, та зваживши свої можливості, я вирішив влаштуватись у одне з інтернет-ЗМІ Закарпаття, яких у відносно невеличкому Ужгороді наплодилось непристойно багато. Проаналізувавши ринок, вирішив я зупинитись на одному з них – тому, який мені здався найбільш адекватним.

З реалізацію задуму проблем не виникло взагалі – знайшовши в соціальній мережі Facebook головного редактора видання, я внаглу запропонував свої послуги, одразу скинувши резюме і пояснивши всю специфіку ситуації. Відповідь прийшла майже миттєво: “Ви нам підходите. Дайте знати, коли переїдете до Ужгорода та зможете приступити до роботи”.

До роботи я приступив мало не наступного дня після переїзду – наприкінці грудня 2014-го року. Приступив, і одразу ж з головою поринув у місцеві реалії. Так як портал, на який я влаштувався, був обласним інформаційно-діловим, то справу доводилось мати з місцевим бізнесом та політикумом.

Звісно, як людина у місті відносно нова (жодні короткотривалі наїзди, скільки б їх не було, не йдуть ні у яке порівняння з постійним проживанням у місті), я намагався бути максимально об’єктивним і незаангажованим. Однак, дуже швидко мені дали зрозуміти, що так не буває. Принаймні, в Ужгороді.

Наприклад, про отого громадського активіста, який зі своєю командою в міських парках лавочки ремонтує, писати не можна – за ним стоїть місцевий “міні-олігарх” з дуже поганою репутацією, до того ж “ідеологічний опонент” кінцевого бенефіціара нашого видання. Про іншого громадського активіста, який працює кореспондентом всеукраїнського телеканалу, також бажано не писати – бо “хто він такий?”. Про колишнього на той момент в.о. міського голови також не бажано, бо з ним має конфлікт місцевий ставленик кінцевого бенефіціара нашого видання. Ну і далі в такому ж дусі.

Коротше кажучи, місто Ужгород жило своїм життям, сповненим розборок і протистоянь між місцевими політичними кланами та бізнес-групами, які мені, людині зі сторони, було важко зрозуміти. Да і зараз важко, тому що купа креативної енергії витрачається там на протистояння між собою, тоді як місто з перлини Західного регіону і парадних воріт до Європи буквально на очках перетворюється на занедбаний чорний вхід.

Власне, для чого я все це пишу? Зовсім нещодавно в Нетішині з’явилась молода журналістка Катерина Костецька, яка в силу певних обставин особистого характеру переїхала до нашого міста з рідної Жмеринки. Переїхала, влаштувалась на роботу, і одразу ж потрапила під перехресний вогонь місцевих політичних груп (після Ужгорода назвати їх кланами язик не повертається – там автомобілі мало не щотижня один одному палять, не те, що тут).

Так от, два роки тому я був на її місці і прекрасно розумію її щирі наміри почати життя на новому місці з чистого аркушу і з самого початку жити дружно зі всіма учасниками громадського і політичного життя міста. Однак, як і два роки тому в Ужгороді, місто чинить спротив такій позиції свого нового жителя, примушуючи його визначатись: або він з “розумними”, або з “красивими”.

На мою думку, все це якось неправильно. Якось не так воно все має бути. І особисто я дуже сподіваюсь, що колись таки буде так, як треба. І в Нетішині, і в Ужгороді.

1 коментар

  1. Я не думаю, що варто згадувати 3-х лиць в своїх баталіях проти місцевої влади

Comments are closed.