Вона народилась і виросла у Жмеринці, але полюбила Нетішин з першого погляду і нещодавно переїхала до нашого міста жити і працювати для його розвитку. Знайомтесь – Катерина Костецька.

– Катя, для початку традиційно розкажи коротко про себе…

– Я – Катерина Костецька. Родом зі Жмеринки, але життя мене дуже близько пов’язало з Нетішином. Так сталося, що п’ять років тому я приїхала в Нетішин і після того ніяк не можу звідси виїхати. 🙂 А віднедавна я тут живу постійно. За спеціальністю я – журналіст радіо телебачення і газетних видань. Навчалась у Кам’янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка на Факультеті української філології і журналістики, і  повністю присвячую своє життя цій професії. Більше того, для мене журналістика – це і є моє життя, я без неї не можу жити. При цьому в мене вже є вже досвід роботи і журналістом, і PR-технологом, і копірайтером.

– Що тебе пов’язує з Нетішином?

– Тут живуть рідні мені люди, друзі, а також особисте життя теж пов’язало мене з Нетішином. Але, якщо чесно, то в це місто я закохалася з першого погляду. От реально: я можу годинами гуляти алеями, вдихати повітря і кайфувати просто від того, що я тут. Я тут живу, як на одному подиху. Тут дуже приємні люди – привітні, відкриті.

– Наскільки я знаю, у професійному плані ти пов’язана з Нетішином досить давно. Твої статті можна було і в “Нетішинському віснику” почитати, і в “Погляді молоді”…

– З “Нетішинським вісником” все було досить легко. Так як я вже п’ять років спостерігаю за життям Нетішина, то вирішила з’ясувати, чи зрозуміла я його специфіку – про що пишуть місцеві газети. І ось, вперше, я подала свою статтю напередодні минулого Нового року до “Нетішинського вісника” і її надрукували. Потім другу, третю і так одна за одною – вже майже цілий рік я співпрацюю з цією газетою.

– Про що була стаття? Може люди згадають… 🙂

– Стаття була присвячена створенню новорічних іграшок hand made. Це була більше інформаційно-навчальна стаття. Після цього я знаходила неординарних особистостей, спостерігала за цікавими подіями в Нетішині і писала про них. До прикладу – створення того самого автомобіля-клумби. Також це і музиканти, і фотографи, і творчі особистості, які створюють речі своїми руками і потім їх реалізують. Я розумію, що без політики нікуди, але я старалась відмежовуватись від політики і економіки, а висвітлювати більше культурне життя, соціальний розвиток і креативних людей.

– Тобто теми, які популяризують Нетішин і нетішинців?

– Так, і популяризують і показують самобутність міста, відображають його щоденне життя.

– А в “Погляд молоді” як потрапила?

–  Мене туди запросили, як журналіста. Я написала статті нейтральної, неполітичної тематики: про пісенний фестиваль “Вернісаж-Енергофест”, Netishyn Innovation Hub і День міста.

kostetska

– Як тебе занесло на роботу у Нетішинський міськвиконком?

– Так трапилось, що нещодавно посада спеціаліста відділу з організаційних питань, зв’язків з ГО і ЗМІ стала вакантною, і мені, як журналісту, запропонували взяти участь у конкурсі. Мені було дуже приємно, тому що мене запросили, незважаючи на те, що я з іншого міста. Я приїхала проходити конкурс і навіть не думала про те, що переможу – просто здавала іспити. А коли мені сказали, що я пройшла конкурс (нас було двоє – я і ще одна дівчина) і мене покликали на співбесіду, то я вже переживала: а раптом не пройду, а якщо пройду – то як бути зі жмеринським життям?

У підсумку на співбесіді мені сказали, що я набрала найбільше балів і стала переможцем конкурсу. Для мене це було трошки неочікувано. У своїх силах я не сумнівалась, але були сумніви через те, що я не з Нетішина, що мене мало хто тут знає. Те, що я себе реалізую як журналіст – це одне, а коли тобі кажуть, що ти вже працівник Виконавчого комітету Нетішинської міської ради – це зовсім інше.

– Ти ж розуміла, що потрапивши на цю роботу, тобі доведеться переїхати в Нетішин на постійне місце проживання?

– Так. У мене були довгі розмови з батьками щодо переїзду. Адже коли ти переїздиш у інше місто, то ти всі свої сили і енергію скеровуєш на його розвиток – така моя позиція. В мене й раніше були плани переїздити через особисті обставини, а тут так співпало, що рішення приймати стало простіше. У підсумку було вирішено, що я збираю речі і переїжджаю до Нетішина. Я вирішила, що я готова кардинально змінити своє життя заради цього дорогого серцю міста.

У Жмеринці я була журналістом, громадським діячем і помічником депутата міської ради – реалізовувала себе в різних сферах життєдіяльності міста. Життя вирувало. Але, мабуть, любов до Нетішина переборола все.

– В чому полягала твоя громадська діяльність у Жмеринці?

– Як я вже сказала, я була, а формально навіть досі є, помічником депутата Жмеринської міської ради Володимира Мороза. Моя діяльність полягала в тому, що ми писали проекти на гранти – мій депутат є керівником Жмеринського психоневрологічного будинку-інтернату, і ми хотіли зробити для людей з обмеженими можливостями спортивні і розвиваючі майданчики. Тобто, це була співпраця з владою заради культурного розвитку міста.

Потім громадська діяльність в культурних заходах міста. Наприклад, нещодавно у нас проходив антидепресивний фестиваль “ПозитиFFest паровоZ”, який був присвячений головному символу Жмеринки – Остапу Бендеру і його друзям. Я входила до складу оргкомітету. Паралельно разом з іншими громадськими діячами і організаціями ми шукали спонсорів. Як журналіст я рекламувала, піарила, подавала важливу інформацію про фестиваль. Тобто, працювала як в інформаційному просторі, так і в плані співпраці.

Також брала участь в різних інших заходах. До прикладу входила до складу журі на конкурсі “Жмеринщина має таланти”.

Окремої уваги вартний проект “План Z” – проект культурної трансформації в маленьких містечках. “Жмеринська газета“, в якій я працювала, була інформаційним партнером цього проекту, а згодом ми стали його учасниками. Ми створили Молодіжний культурний центр “Арт-Депо” – щось типу Netishyn Innovation Hub, тільки тут на це були задіяні грантові кошти, а там жмеринські і німецькі активісти все робили своїми силами. Міська влада всіляко сприяла розвитку центру, виділила старе приміщення, і ми від ремонту до наповнення оргтехнікою все облаштували своїми силами. Але найкраще те, що в рамках реалізації цього проекту були задіяні і місцева молодь, і влада міста. Проект “План Z” допоміг сформувати команду молодих ініціативних людей, які один одного підтримують і мають при цьому свої обов’язки. Наприклад, я відповідала за поширення інформації, хтось шукав спонсорів, хтось працював зі школярами. І так далі. У підсумку всі ті заходи, які були заплановані в рамках цього проекту, були реалізовані.

kostetska

– А з журналістикою твоя громадська діяльність якось перепліталась?

– Як члена Спілки журналістів України (членом Спілки стала в 2014 році, коли ще навчилася в університеті – тоді це було круто) мене неодноразово запрошували на різні заходи, де я викладала журналістику діткам. Для школярів різного віку я розповідала, що таке журналістика і з чим її їдять. 🙂 Не в плані спеціалізації, а взагалі того, про що пишуть в газетах, як про що можна донести свою думку людям… Мушу зізнатись, що діти бували настільки вражені, що в кінці розмови всі виголошували бажання стати журналістами. Так, вони ще не розуміють всієї специфіки, але було видно, що їм цікаво. І для мене, це напевно найбільша нагорода – бачити зацікавлені очі діток.

От зараз у Нетішині відкрився фотогурток “ФОН”, який веде Євген Цибульський. Він навчає дітей фотосправі, а найближчим часом я буду викладати для них відеосправу. У мене є певний досвід фото- і відео журналістики, і я готова передавати його юним аматорам. Мені дуже подобається працювати з дітьми, їм легко передавати інформацію – вони сприймають її позитивно, весело, драйвово. Я рада, що і в Нетішині, я можу реалізовувати себе у цій сфері також.

– Тобто, ти збираєшся продовжувати в Нетішині свою громадську діяльність?

–  Так, я вже долучаюсь до різних культурних заходів. Все, що відбувається в Netishyn Innovation Hub: тренінги, форуми, різні майстер-класи – все це мені цікаво. Я готова переймати досвід і готова ділитися ним. На початку вересня мені випала можливість, як члену оргкомітету з інформаційних питань, брати участь у пісенному фестивалі “Вернісаж-Енергофест”. Все це робилось з мого боку з однією метою – прославляти наше енергійне місто Нетішин.

Громадська діяльність і робота з інформацією для мене не нова, але я тільки починаю жити у цьому місті і сподіваюсь, що у мене все вийде. Тим більше, що в мене є багато друзів і знайомих, ти, в тому числі, які мені в цьому допомагають.

– Ти назвала Нетішин “нашим”, це обмовка “по Фрейду”? 🙂

– Мабуть. 🙂 Мене часто запитують: ти жмеринчанка чи нетішинка? Часто, коли пишуть повідомлення, то запитують: “Як твої жмеринсько-нетішинські справи?”. Тобто люди в Жмеринці вже звикли до того, що є Нетішин, а в Нетішині всі знають, що я зі Жмеринки. 🙂 Але я готова скеровувати всі свої сили цьому місту, тому що воно реально круте, тут класні люди: ініціативні, дуже активні і креативні. Якби ще всі вони співпрацювали між собою – було б взагалі супер. І я готова працювати та повністю віддаватись своїй роботі і діяльності. Робитиму все, що вмію і можу.

kostetska

– В тебе у відносно юному віці вже проглядається власний авторський стиль. Не помічала?

– Так, помічала. Щось таке є. У кожному заході, в кожній думці я шукаю щось позитивне, тому що критику можна знайти у всьому. Звичайно, об’єктивність – це найголовніше, але крапельку позитиву ніхто не відміняв. Буває, мене зустрічають і кажуть: “О, Кать, читаючи статтю, одразу бачимо, що це писала ти!”. Також для мене дуже важливо, щоб редактори різних видань завжди сприймали мій стиль як належне, і не втручались у нього та не намагались змінити.

– Як журналіст з профільною вищою освітою, скажи: наскільки така освіта є необхідною у нашій професії?

– Я не можу сказати що ті практикуючі журналісти, які не мають журналістської освіти, гірші за мене. Але просто п’ять років теорії дають найголовніше – ази майбутньої професії. Особисто я можу сказати, що дуже рада можливості навчатись на факультеті журналістики. Я розумію, що без практики теорія не має значення, але й без теорії немає практики. В мене ці процеси майже одразу ж пішли паралельним курсом: вже на першому курсі я почала писати у студентську газету, потім проходила практику в Києві на телебаченні (СТБ), у Вінниці на телебаченні, а потім перейшла на газетні видання Жмеринки. Тому я могла одразу ж теоретичні знання реалізовувати на практиці. Протягом років, коли у людини теорія перегукується з практикою, вона формує свій стиль. Принаймні, у мене так було. Саме так я сформувала свій стиль, про який ти запитував.

Звісно, якби я мала якусь іншу профільну освіту, і паралельно стала журналістом – я б, можливо, краще розбиралась у профільних темах. А так я, можна сказати, універсальний журналіст і тому в кожну тему я по-новому вникаю. Але, я вдячна долі за те, що стала журналістом і вчилась цій професії на стаціонарі. У мене навіть була мрія вчитись в аспірантурі, але заманила практична журналістика, з якої я вже не можу вилізти. 🙂

– Враховуючи специфіку твоєї нинішньої роботи, ти свідома того, що ти можеш бути найнезалежнішою журналісткою і писати виключно по совісті, але люди зі сторони все одно будуть думати, що ти “в команді мера”?

– Сьогодні я працюю спеціалістом відділу з організаційних питань, зв’язків з громадськими організаціями і засобами масової інформації. Так, я розумію, що моя нинішня робота – це не журналістика, а Public Relations, зв’язки з громадськістю. Тобто, подання оперативної інформації про те, що відбувається у місті з позиції міської влади. Але, при цьому, мені дають свободу дій, на мене ніхто не тисне і я стараюсь об’єктивно подавати інформацію.

Я розумію, що ситуація неоднозначна. І посада в мене неоднозначна – “рупор влади”. Але моя позиція полягає у тому, щоб повідомляти громадськість про те, що робить влада, а також забезпечувати зворотній зв’язок між владою і громадою. Я намагатимусь забезпечити максимальну відкритість влади. Власне, для цього й існують сторінки в соціальних мережах, де люди можуть залишати коментарі, побажання, пропозиції.

– В тебе є політичні амбіції у цьому місті?

– Ні, немає. Навіть у Жмеринці, коли я була помічником депутата, я старалася в політику не лізти, а брати участь лише у соціальних проектах.

kostetska

– Розкажи про свої захоплення, хобі можливо…

– Деякі люди люблять фотографувати, а я люблю і те, і інше. 🙂

Також дуже люблю різного роду тренінги, форуми, семінари – на них можна зустріти багато цікавих людей, які у перспективі можуть стати гарними знайомими, друзями, колегами. Адже, на такі заходи, зазвичай, з’їжджаються люди зі спільними інтересами, а подекуди й світоглядом. З багатьма своїми знайомими і друзями я саме там і познайомилась. Зараз ми і досвідом ділимось, і ідеями, і ініціативами – мені це дуже допомагає, насправді.  В кожному місті, де б я не була на форумах і тренінгах, мені надали дуже багато знань. Потім я ці знання можу реалізувати, плюс я знаю, що у мене є друг, помічник, до якого я завжди можу звернутися з того чи іншого питання.

От нещодавно я була на класному тренінгу у Вінниці, де були представлені: влада, ЗМІ і громадські діячі. Тобто, три гілки, які повинні були б співпрацювати, але дуже часто живуть кожна своїм життям. Громадські діячі думають, що влада – це зло. Влада думає, що журналісти – це зло. Але в результаті цього тренінгу ми зрозуміли, що співпраця між цими трьома гілками можлива. Завжди можна знайти компроміс.

– І на останок: про що мріє Катя Костецька?

– У мене є мрія, щоб Жмеринка і Нетішин стали містами-побратимами. Я чула про громадську співпрацю між Нетішином і Варашем (колишнім Кузнецовськом – Р.Р.), яка вилилась у проект “Розумне місто“. Було б добре, якби щось подібне відбувалося і між Нетішином та Жмеринкою.