Брехня – це страшна зброя. Вона обов’язково повертається сторицею до того, хто її запустив /О. Супрунюк/

Нарешті мені до рук потрапив запис річного звіту перед виборцями міського голови, секретаря міської ради і депутатів обласних рад, який відбувся 24 листопада в місті Нетішин. Про несподівано нагрянувшого депутата Верховної ради Юрія Дерев’янка, який до Нетішина не має жодного юридичного відношення, зате є однопартійцем міського голови, і про присутність якого було крадькома повідомлено за півтори години до початку заходу, зараз не будемо – можливо це знайде своє відображення в окремому пості.

Зараз про інше. Про брехню міського голови та її публічне викриття. Отож, поїхали…

20 жовтня Нетішинський міський голова Олександр Супрунюк на своїй сторінці у мережі Facebook написав про виділення для Нетішина коштів з обласного бюджету. При цьому міський голова згадав лише одного депутата Хмельницької обласної ради, демонстративно проігнорувавши іншого (нагадаю, що Нетішин в Хмельницькій обласній раді представляють два депутати: Іван Гладуняк і Наталія Коваль). Сталося так, що цей пост викликав бурю емоцій і породив багато різних чуток. Особливо після того, як проігнорований мером депутат обласної ради Наталія Коваль у себе на сторінці написала, що дані кошти вони залучали спільно з Іваном Гладуняком.

Менше з тим, Олександр Супрунюк наполягав на своєму – “До цих коштів Коваль не мала відношення, хіба віддала свій голос”.

Але недарма ж в народі кажуть, що все потаємне рано чи пізно стає явним. Нагода з’ясувати, хто поширює недостовірну інформацію: Олександр Супрунюк, чи Наталія Коваль, випала 24 листопада на згаданому вище звіті народних обранців. Скориставшись нагодою, я підійшов до мікрофона і привселюдно задав для Івана Гладуняка наступне запитання:

“Іване Васильовичу, у своєму звіті Ви згадали про залучені з обласного бюджету кошти на ремонт 1-ї школи і Палацу культури. Ви сказали, що це спільна заслуга Вас і депутата Наталії Коваль. Але у мене під рукою цитата міського голови Олександра Супрунюка: ” До цих коштів Коваль не мала відношення, хіба віддала свій голос”. Будь ласка, підтвердіть, або спростуйте цю інформацію”.

На що Іван Гладуняк відповів:

“Я хочу сказати, що це абсолютна неправда. Я хотів би сказати, що Наталя Михайлівна абсолютно відстоює інтереси міста – завжди аргументовано і високо. І безумовно, без її допомоги цих коштів би не було. В першу чергу її допомоги. Наталя Михайлівна, як депутат обласної ради, відстоювала їх на всіх рівнях: на засіданні своєї фракції, на засіданні бюджетної комісії, на сесії обласної ради.

Ми практично всі депутатські запити і звернення робимо разом. Я б не хотів, щоб сьогодні хтось у місті десь думав, що це хтось один зробив, а не інший. Тому я ще раз підкреслюю, що Наталя Михайлівна однозначно аргументує необхідність тих чи інших коштів. І повірте, якщо б Наталя Михайлівна не захотіла, щоб ці кошти прийшли, або легким кивком голови сказала, що це недоцільно – кошти в місто не прийшли б. Я вам відповідаю як людина, яка знає, про що говорить.

Тому не слухайте тих людей, які кажуть, що тільки один голос Наталя Михайлівна віддала.

Я думаю, що я окремо Олександру Олексійовичу скажу, що це не відповідає дійсності”.

“Брехня – це страшна зброя. Вона обов’язково повертається сторицею до того, хто її запустив” – написав якось Нетішинський міський голова Олександр Супрунюк. За іронією долі, цього осіннього вечора вона повернулася проти нього.

Чи відчуваю я докори сумління за своє запитання? Абсолютно ні. Бо переконаний, що поінформованість електорату є основою демократії. І виборці повинні знати правду про тих, кому довіряють свої голоси.

Так, в певній мірі моє запитання було провокативним, тому що воно не давало відповідачу, Івану Гладуняку, іншого виходу, крім як визнати, що хтось з двох поширює неправдиву інформацію – або Олександр Супрунюк, або Наталія Коваль. Гладуняк сказав так, як сказав і, варто відзначити, весь зал Палацу культури міста Нетішина аплодував його відповіді.

А наступного дня Олександр Супрунюк ображеним голосом дорікнув мені, що я нібито виставив його брехуном. Власне, це його право – так думати. Але на моє глибоке переконання, брехуном людина стає не тоді, коли її привселюдно ловлять на брехні, а раніше – тоді, коли вона цю брехню поширює. Тому ображатись пану Супрунюку потрібно хіба що на себе самого – якби він не брехав, я його в принципі не зміг би виставити брехуном. Ні я, ні будь-хто інший.