Вона акумулювала в собі багато різних талантів, якими були наділені її родичі з минулих поколінь, і примудряється гармонійно їх поєднувати та розвивати. Вона займається улюбленими справами і вірить, що досягне успіху. Знайомтесь – Діана Сулима.

– Для початку традиційно розкажи коротко про себе…

– Я – Сулима Діана. Проживаю в Нетішині. Мене всі називають творчою особистістю, бо я займаюсь багатьма творчими справами: танцюю, пишу вірші, співаю, малюю, фотографую.

– Що з цього всього ти вважаєш основним своїм захопленням?

– Такого немає. Я не можу сказати, що для мене щось є основним, а щось другорядним. З дитинства в мене органічно розвивалось все: спочатку танці, потім я почала писати вірші, потім інше… З базового я можу назвати танці, тому що буквально все життя ними займаюсь, і поезію. Фотографія ж відносно недавно увійшла в моє життя.

– Тоді розкажи по черзі про всі захоплення та успіхи, пов’язані з ними. Почнемо з танців.

– Мені було майже 6 років, коли мама мене записала в хореографічну студію “Серпантин”. Одного дня мама каже: я тобі купила нові босоніжки, а ще я тебе записала на танці. Ось так я досі займаюсь цією справою. І хоч я вже випустилась з танцювальної студії, але продовжую співпрацювати з ними: концерти веду, вірші для них пишу, виступаю на різних заходах. Також продовжую займатись для себе – зараз, наприклад, вчуся танцювати Фламенко.

– Тобто, професійно ти танцями не займаєшся?

– Ні, в мене це заняття для душі. Хоча я колись хотіла в цьому напрямку здобувати вищу освіту, але батьки, зокрема тато, сказали: “Ти будеш вчитись в “Острозькій академії”. Отак я не стала професійним хореографом.

Діана і Всемир

– Поезія як увійшла в твоє життя?

– До речі про тата. Саме завдяки йому в мені так багато талантів – він у мене також танцюрист-фотограф-поет. Видно воно в мені закладене ще на генетичному рівні, тому що ще в четвертому класі школи я попросила написати вірш замість оповідання. Мені дозволили і з того почалась моя поетична кар’єра.

– Ти десь публікувалась? Можливо збірки віршів виходили в тебе?

– З 2010-го року я працюю над збіркою і в мене є навіть чорновик її, який було видано буквально у кількох примірниках. Та й то – ці примірники я видала спонтанно. У мене була одна ситуація в Хмельницькому, коли вже в редакції видання лежали мої матеріали, але до друку чомусь довго не йшли. Мені ця ситуація тоді дуже не сподобалась і я їх забрала, видавши лише кілька примірників заради авторського права.

Тобто, чорновик своєї поетичної збірки у мене є. Деколи мені хочеться його доопрацювати, а деколи хочеться залишити все як є і видати в такому вигляді. Чорновий варіант складається з трьох розділів: перший розділ “Танець у рожевому” – це власне поезія, другий розділ “За лаштунками зізнань” – це виписки з моїх щоденників, а третій має назву “Стриптиз душі” і там переважно сатира (показує книгу на 230 сторінок; книга вражає – Р.Р.). Але тут є не все – я продовжую писати і з того часу з’явились нові вірші.

meri-diana

– Як у тебе народжуються вірші?

– Я за натурою поет. Можу просто йти вулицею, і в голові собі цілу пісню наспівати, щойно мною придуману. Так само й вірші. До речі, я пишу як українською, так і російською мовами. Мабуть тому, що я виросла у двомовному середовищі. От якою мовою приходить в голову перший рядок – так і пишеться потім вірш. Колись давно я ще й навіть англійською писала.

Мій поетичний псевдонім – Мері_Діана. Це на честь двох моїх бабусь. Одна з них зробила великий внесок у розвиток моєї творчої уяви. Перед сном, замість того щоб розповідати мені класичні казки, вона разом зі мною їх вигадувала. Тобто, я брала участь у цьому творчому процесі.

– На твої вірші вже хтось писав пісні? Адже останнім часом багато музикантів стали відомими завдяки пісням на вірші маловідомих поетів.

– Лише коли з друзями десь гуляємо і є гітара, то ми деколи імпровізуємо – я можу наспівати щось зі свого під музичний супровід. А так – ні, ніхто з професійних музикантів, чи музикантів-початківців до мене не звертався, а сама я також нікому вірші не пропонувала. Хоча я можу написати як сучасну пісню, так і таку, яка дуже буде схожа на народну – якось так по-різному у мене виходить.

Просто продавати чи віддавати комусь вірші чи пісні, які я писала для себе, якось не дуже хочеться. Хоча, думаю, на замовлення цілком могла б писати тексти пісень, якби хтось звернувся.

– А в літературних колах міста ти “крутилась”?

– Було таке. З однією дівчинкою, Дашою Філіповою, ми свого часу почали організовувати літературні вечори – про це тоді навіть в газеті писали. Ми з нею грали в одному спектаклі (театр-студія “Маски” – я і там встигла відзначитись) і за лаштунками спілкувались трохи, а одного разу вона й каже: “Я також пишу вірші, давай робити літвечори?”. Ось так почали ми цим займатись. Якщо не помиляюсь, чотири таких вечора ми організували в “Палаці культури”, де крім нас читали свої вірші інші поети й поетеси міста.

– Розкажи про своє захоплення фотографією.

– Фотографією у мене захоплювався тато, причому сам знімав, сам проявляв плівку і сам друкував – у нього була маленька фотолабораторія. Тому з дитинства у мене вдома було купа фотографій – буквально мішки. Щоправда, потім він це закинув, але я це все якось запам’ятала і по життю у мене весь час було таке бачення, що різні моменти хотілося певним чином зафіксувати – сфотографувати.

І ось трохи більше двох років тому, коли я вже була вагітна, у мене з’явився фотоапарат і я почала тренуватись. Ходила на природу, пробувала знімати різними режимами… А потім я не побоялась зареєструватись на сайті Національної спілки фотохудожників України. Там викладають свої роботи всі найвідоміші фотохудожники країни, більшість з яких вже мають солідний вік і колосальний досвід.

Суть сайту в чому: кожен зареєстрований учасник може за доби викласти два власних фото, а на вихідних – три фото. І вся спільнота ці фото розбирає до дрібниць і ставить бали. Приємно, що авторитетні фотохудожники часто не залишають поза увагою і мої роботи: в коментарях до робіт дають поради, хвалять, а іноді ми з ними дискутуємо.

– Твій рейтинг там +4419 балів – це багато, чи мало?

– Один користувач може поставити за одне фото від –3 до +5 балів. Думаю, у мене досить непоганий показник.

Діана малює мурал

– Крім цього всього, ти ще й малюєш, наскільки я знаю…

– Ну як… Я вмію малювати, деколи малюю… Мене в художню школу в дитинстві брали без екзаменів, але я фізично не могла всюди встигнути, бо на той час танцями серйозно займалась. Наразі про мене, як про художника нема що розказати. Масляні фарби в мене лежать вже кілька років, олівці пастельні також… Оце лише нещодавно, після муралу, який ми малювали в рамках “Метаміста”, я знову повернулась до цього захоплення. Я аквареллю намалювала портрет Ентоні Гопкінса і подарувала його Віті Базан, яка привезла до нас це свято творчості.

– До речі про “Метамісто“. Ти була одним з найбільш активних учасників цього проекту і твій вірш навіть знайшов своє відображення на одному з муралів.

– Все завдяки Віті Базан – координаторці даного проекту. Це вона мене запросила. А там пішло-поїхало: треба сфотографувати – я фотографую, треба мурал малювати – я малюю, треба вірш для муралу – в мене є.

Що стосується вірша, то я перерила всю свою поезію за останні роки і коли він мені потрапив на очі, я одразу ж зрозуміла – це воно!

(Концепт малюнку “Тойщогреблірве” від самого початку передбачав текстове наповнення, а нам, організаторам, хотілося увіковічнити когось з місцевих поетів чи письменників. Однак буквально до останнього моменту не знаходилось нічого, що підходило б за форматом, і тому вірш Діани, можна сказати, врятував ситуацію – Р.Р.)

Тойщогреблірве

– Але й це ще не все. З достовірних джерел я знаю, що ти ще й дизайнерський одяг шиєш. 🙂

– Не лише одяг, а й різного роду речі hand made: м’які іграшки, сумки, карнавальні костюми тощо. Що стосується одягу, то його я лише нещодавно я почала шити. Викладаю фото всіх своїх робіт на сторінці Di-Made у соцмережі ВКонтакте. Di-Made – це мій персональний бренд, можна сказати.

Взагалі, все почалося з шести років, коли я почала для ляльок шити одяг власними руками. З того часу постійно вдосконалююсь у цій сфері. При чому, я шию не за викрійками, а сама придумую моделі – від ідеї і до готового виробу. Головне не боятись. Серйозні речі я почала шити на старій бабусиній швейній машинці – це були сумки для одного з кінофестивалів у Острозі.

Знову ж таки, мабуть мені це передалося на генетичному рівні – у мене в родині шили майже всі жінки аж до прабабці.

– Можливо у тебе є ще якісь захоплення, про які ми не згадали? 🙂

– Ще я захоплююсь реп-культурою і танцюю брейк-денс. 🙂

– Як ти встигаєш справлятись з усім цим водночас?

– Якось життя так складалось у мене гармонійно. Щоправда, вагітність і народження малюка деякі захоплення поставили на паузу, зате з’явилось більше часу для інших. Наприклад, для фотографії. А зараз малюк почав відвідувати садочок, тому я поступово повертаюсь до активного життя в масштабах міста, так би мовити.

– Ти навчалась в “Острозькій академії”, а на кого? За фахом працювати довелося?

– Якщо коротко і ясно, то моя спеціальність – рекламіст і піарник. Одразу після закінчення університету я переїхала до Хмельницького і там мені довелося певний час попрацювати за фахом. Спочатку екскурсоводом, а потім в рекламній агенції. Пізніше я стажувалась на тамтешніх ТРК “Поділля-Центр” і “Ексклюзив”, але згодом все ж таки повернулась до Нетішина.

– Маючи стільки різних захоплень ти не задумувалась над тим, щоб можливо сконцентруватись на одному-двох і зайнятись ними професійно?

– Ні. Я не можу без танців, я не можу без віршів, я не можу без пісень, я не можу без фото… Я всім цим живу, всім цим дихаю. Я ж займаюсь цим не заради результату – мені подобається цим займатись. Коли я щось роблю – я не думаю про гроші. Але люди, які мене оточують – самі оцінюють мої роботи і платять за них. Я бачу, що й так рано чи пізно мої захоплення почнуть приносити мені непогані прибутки. Можна сказати, що зараз я працюю на своє персональне “портфоліо”.

– Майбутнє своє бачиш за чим?

– Я хочу спробувати себе ще у прозі. У мене в збірці ж не лише вірші, там є прозові речі. Зараз у мене є кілька ідей і навіть сюжетів в голові, які треба просто сісти і написати.

Крім цього я бачу себе дизайнером одягу. Я навіть свого часу вступила на спеціальність “дизайн одягу” в “Хмельницький національний університет”, на бюджетну форму навчання, але тато мені сказав: ти будеш вчитись в “Острозькій академії”. Зараз я вчинила б по-іншому, а тоді я послухала батька.

– І ти хочеш досягти успіху у всьому цьому в Нетішині?

– Ні. Вже ні. Зараз я розумію, що в Нетішині мені реалізуватись буде дуже складно – не вистачає “повітря”. Та попри все, зараз я насолоджуюсь життям тут і вірю, що там нагорі вже все продумано.

diana

3 КОМЕНТАРІ

  1. Доброго времени суток. Диана, вы бы смогли насытить мой реп смыслом ваших стихов.. У меня есть воздух что вам необходим. Интересно что получиться. И как это можно использовать..

Comments are closed.